Ecology. Екологія.

Кілька тижнів тому я повернувся з волонтерського табору. Сила-силенна вражень, море спогадів та безцінний заряд енергії. На жаль, табір, як і все хороше, пролетів з блискавичною швидкістю. Кількість позитивних флюїдів, що заполонили моє тіло, незрівнянно велика. Та у європейських подорожей є один неявний мінус. Після повернення починаєш порівнювати. У порівнянні відкриваєш для себе свій рідний, до крихти знайомий, український світ по-новому.

Мабуть, кожен українець, який провів незабутній час на теренах Європи, не раз згадає про чудові магістралі, коли днище його автомобіля привітає іскрами нічну, побиту, неосвічену дорогу. Не раз злетять з його вуст триповерхові словосполучення під час подорожей у рідному, неточному, переповненому громадському транспорті. Мозок цього сферичного українця безповоротно пошкоджений вірусом “Європа”. Тепер і я приєднався до групи цих людей. З усіх тих речей, які я порівнюю щодня найбільше мене дивує екологія. Саме ця поїздка зруйнувала в моїй голові безліч закладених у голову з дитинства фактів про нашу неньку Україну.

Скільки себе пам’ятаю, телебачення завжди говорило, що “Київ – найзеленіша столиця Європи”. Брешуть, як собаки. На вихідних був у Києві. Так от – брудний він і ні грама не зелений. Тепер я знаю як виглядають зелені міста. У зелених містах дахи будинків засаджують травою. Будинки в зелених містах частину енергії споживають з вітряків, розміщених поза містом. У зелених містах саджають сотні дерев, де тільки можна. Справжні міські джунглі. А зелений Київ (Львів, Луцьк, потрібне підставити) – просто пропаганда. Як дешева реклама прального порошку: намалюють гарну картинку і радійте домогосподарки незвіданій чистоті.

Незвично тепер якось по вулицях ходити. Відчуваю вихлопні гази. Колись по телику тільки й чув, як “у Європі громадяни занепокоєні значними об’ємами викидів вихлопних газів”. В нас все завжди ніби було “більш-менш”. Насправді, всі просто звикли і “забили болт”. У нас загазованість в місті – це норма. Ну як автобус розрахований на 5 років, то після 5-ти років його треба списати і продати бозна-куди. А в нас 20-річні вантажні мерси, з припаяними до підлоги сидіннями, щодня стабільно курсують маршрутом Львів-Луцьк. У Європі від газів я відвик. Тому тепер чхаю, коли на зупинці чекаю на свій улюблений переповнений старий Еталон.

Про вітряки вже згадував, а от про класифікацію сміття забув. В нас її нема. Бо викидати все в одне відро простіше. Яка різниця, і так зберуть, завезуть на міське сміттєзвалище. Нехай росте палац сміття! Зрештою, “це ж добре”, – говорять люди, які живуть неподалік. Вони мають де працювати – сортують сміття, здають і гроші хоч якісь отримують.

Дорогу Львів-Луцьк споглядав не раз, а від Франкфурт-Хана в Люксембург їхав вперше. Вразило те, що території, які можна якось використати не пропадають, а справді використовуються. Береги Рейну вистелені виноградниками. Виноградники всюди, з усіх сторін. Не бачив бур’янів. Хотів знайти, та не вдалось. Знайшов дещо інше – зайців. По Майнці спокійно бігають зайці, навіть біля 9-ти поверхових будинків. Ніхто їм не заважає скакати поміж кущів і гризти тринь-траву. Щось мені підказує, що на наших теренах вони б добре відпочили у п’янкому маринаді кілька днів у холодильнику.

Безумовно, в Європі достатньо проблем з екологією. Нехай стараються, покращують свою екологічну ситуацію, їм є куди рости. Бісить те, що в нас найближчим часом екологічних покращень не планується. Ой, здається, я помилився. Планів в нас, якраз-таки вдосталь. На жаль, не має виконання цих планів. Екологічні покращення, безумовно, десь-таки є, та їхній ефект нікчемний, бо не впливає на вирішення ключових проблем.

Будьте здорові, садіть дерева і викидайте сміття бодай у смітник, а не в рів біля дачі, і буде вам щастя!