За вікном лив дощ. Патрік повертався додому. Дороги завжди дозволяли йому досягти стану нірвани. Особливо на думки налаштовували автобани, що танули під колесами 40-місного автобуса. Дощ забирав останні можливості спостерігати за далекими краєвидами. Вологе повітря пробивалось лише світловими хвилями авторитарних автострадних ліхтарів та фарами зустрічного транспорту.
Останні кілька днів Патрік відчував. Останні кілька днів він прожив. Останні кілька днів залишили відбиток на його руках, ногах, голові та інших життєво-важливих частинах тіла. Останні кілька днів його очі спостерігали за десятками інших, таких як він. Останні кілька днів Патрік пив більше пива, ніж води. Останні кілька днів перед ним відкривали свої таємниці віковічні будинки, тераси і парки.
Своєю монументальністю будинки трохи лякали його. Від них віяло холодом. З іншого боку, в цьому крижаному погляді відчувалась сила і розум сотень тисяч очей, що спостерігали за дивними фасадами. Щоразу, коли Патрік затамувавши подих дивився на витвори уяви людського розуму, відбувалось ментальне єднання з десятками поколінь, які стояли на тому ж місці, заворожено ахаючи при цьому. Сірі, здебільшого облуплені стіни бачили більше, ніж будь-хто з їхніх спостерігачів. Кров, смерті, розчленування, поцілунки, зухвалі злягання.
Усі ці факти в сукупності викликали в уяві Патріка незвідані пейзажі минулих століть, гуляння жорстоких феодалів та придворні лукаві ігри між різними наступниками трону. Зрештою, все закінчувалось смертю одних, або розчленуванням інших.